На
березі Калки, на високому кургані, Субудай - багатур скликав усіх своїх
тисячників і сотників на урочисте моління богові війни Сульде. Цього зажадав
похмурий патлатий шаман Бекі. В гостроверхій шапці з ведмежою шкурою на плечах,
обвішаний ножичками, ляльками і брязкальцями, старий чаклун ударяв билом у
великий бубон і, пританцьовуючи, ходив по колу, де всередині лежали зв'язані
Мстислав Романович, великий князь київський, та одинадцять інших довірливих
руських князів.
Похитуючи головами і прицмокуючи, татари їх оглядали і шкодували, що
серед полонених не було «конязя Мастисляба»,— дуже їм хотілося подивитися на
прославленого «руського Джебе»...
Шаман Бекі викрикував молитви і, притуливши до
волосатого обличчя бубон, то свистів, як дрізд, то гукав, як пугач, то гарчав,
як ведмідь, або завивав, як вовк,— це він «бесідував» з могутнім богом війни
Сульде, який подарував монголам нову перемогу.
- Чуєте, як гнівається бог Сульде? — ревів
шаман.— Сульде знову голодний, він
вимагає людської жертви!..
Тисячі татарських воїнів розташувалися на рівнині, навколо Кургана. Вони
розпалили багаття і кололи молодих кобилиць.
Татари принесли голоблі і дошки, одірвані від руських возів, і поклали
їх на зв'язаних князів. Триста татарських воєначальників посідали на цих
дошках. Підіймаючи чаші з кумисом, вони величали грізного бога війни Сульде,
покровителя монголів, і славили непереможного «потряса-теля всесвіту»,
червонобородрго Чінгісхана. Відмовившись од грошей за викуп найзнатніших
руських князів, татари жертвували богові Сульде цих полонених, що наважилися
вступити в бій з військами «посланого небом» Чінгісхана... Багатури реготали,
коли з-під дощок неслися стогони і прокляття розчавлених князів. Стогони і
зойки поступово затихали, і їх заглушила радісна пісня монгольських воїнів.
Комментариев нет:
Отправить комментарий